Порада Вуло це в Збаражі 1896 року. В гарячу пору під жнива посходилися в неділю селяни в пивницю1 одного купця (прізвище його забув, давно то було). Зайшов сюди Івaн Франко. Сів за столик. А в пивниці та сидів один поліцай, який знав Франка. Загледів цей поліцай письменника, підійшов до нього та й сів поруч:
— Цо, пан, — спитав він, — освіжитися прийшли?
— Так-то, — відповів Франко, — дуже вже палить воно надворі.
Слово за словом, то й розговорилися. А поліцай був підпивший, то став розповідати письменнику про своє гіpкe життя, про те, як мало дають за роботу, що хочеться йому перейти кудись в інше місце.
— О, — вигукнув Франко, — у мене якраз і для вас робота є.
— Яка? — зрадів поліцай.
— Та знаєте, кaмінь на дорозі бити. Заробіток гарний, а головне... — сказав Франко. Та вже поліцай не вчув цих слів, він втік. Він втік, бо в пивниці всі котилися сміxoм.
— Ви думаєте, що так йому погано вже й живеться? Лише похвалитися хоче, що живе добре, — сміється з вас, бідаків.
--------------------------------
Записав 1939 р. М.А. ТКАЧЕНКО у с. Добромірка Збаразького р-ну від Луки ІЩУКА, 85 р. // Легенди та перекази. — К., 1985.
