<A href="//zbarazh.ucoz.com"> <IMG src="//zbarazh.ucoz.com/ knopka.gif" width="88" height="31" border="0" alt="Збараж -сайт міста"></a> |
Основні дані
|
Відстань
|
До обл./респ. центру
|
Міська влада
|
« Жовтень 2024 » | ||||||
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |
7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |
14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |
21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |
28 | 29 | 30 | 31 |
Одне
із безлічі загадкових місць на фізичній мапі України має дивну назву
Товтри або Медобори і є майже невідомим пересічному українцеві.
Цілком
інший світ! Тут все є особливим та унікальним: геологія і
палеонтологія, археологія і флора, історія і етнографія, а краєвиди
вражають у будь-яку пору року!..
Дух
перехоплює від споглядання мальовничих краєвидів і усвідомлення того,
що стоїш на колишньому рифі – подібних утворень у Європі більше немає.
Товтри мають вигляд невисоких гір, що здіймаються більше 400 метрів над
рівнем моря – досить виразна висота в оточенні рівнини, що колись була
морем. Ширина пасма 5-10 кілометрів, а у багатьох місцях верхівки Товтр
мають скелясті завершення чи, взагалі, схожі на прямовисні скелі.
Починаючись на північному заході Тернопільщини вони тягнуться близько
200 кілометрів на південний схід і перетинають Хмельниччину, Вінничину,
Чернівеччину і закінчуються у Молдові.
Доісторичні часи
«Тіло»
Товтр у багатьох місцях розрите кар’єрами, у яких найкраще «читати»
геологічні сторінки давнього рифу і бачити числені відбитки колишніх
його мешканців.
Якщо
б ми побували на території Поділля 15-20 мільйонів років тому, то могли
б спостерігати хлюпотіння хвиль теплого, як назвали геологи,
Сарматського моря. Вздовж його берегової лінії тягнувся бар’єрний риф,
утворений залишками коралів, моховаток та продуктами життєдіяльності
водоростей. За своєю будовою Товтровий кряж нагадує сучасні бар’єрні
рифи тропіків (Великий бар’єрний риф біля берегів Австралії). Під
впливом горотворних процесів на території сучасних Карпат море
відступило. Ерозійні процеси поступово оголили морські рифові утворення
до сучасного виразного рельєфу у вигляді основної гряди та її
відгалужень, що в минулому були атолами.
До підземного світу
Оскільки
вапняки, з яких складені Товтри, є породою, що легко піддається ерозії,
то не дивно, що у цій місцевості розвинуті різні форми карсту – печери,
гроти, тріщини, порожнини. Одна із таких глибоких тріщин стала основою
печери «Перлина», яку випадково виявили кількадесят років тому,
добуваючи вапняк.
Ми
не могли оминути спокуси потрапити у цей казковий світ. З допомогою
спеціального спорядження опускаємося в «Перлину» – єдину на Поділлі
вертикальну печеру. Десять метрів спуску – і ми у невеликому коридорі.
Звідси ще один, дещо довший спуск – і ми на дні. Сумарна довжина ходів
печери – біля двохсот метрів, кожен цікавий по-своєму.
Милують
око кам’яні хвилі, неймовірної краси натічні форми і сталактити. Десь
тут є печерні перлини, які дали назву цій підземній системі. Знаючи
цінність таких утворень, ми й не намагаємося їх розшукати: для втіхи
достатньо вже побаченого. Хазяйнують у печері, окрім заповідника,
рукокрилі: підковоноси, кажани, вечірниці та інші.
У
Медоборах здавна відомий невеликий печерний комплекс урочища Пустельня
на горі Звенигород. А неподалік «Перлини» нещодавно спелеологи відкрили
печеру «Христинка». Справжньою загадкою, яка ще чекає своїх дослідників є невелика печера «Молочний камiнь», що над урвищем річки Студениці у Совиному яру Товтр, у якій з-пiд каменя бiжить білого кольору вода.
Цікавим
прикладом карстування є незамерзаючі взимку озерця Вікнини біля села
Вікно Гусятинського району, походження і живлення яких пов’язане із
підземними тріщинами. У збережених переказах про ці озера
розповідається, як місцевий пан спеціальною фарбою мітив щук і випускав
їх в озерця. Вдень і вночі вони пильно охоронялися, але риба все одно
зникала, з’являючись у сусідніх озерцях. Місцеві жителі і тепер
запевняють, що Вікнини не мають дна. Ми їм не заперечували...
Таємниці Світовида або загадки археологів
Найбільші
загадки Товтр ховаються під землею, адже люди заселяли цю територію з
давніх-давен, про що свідчать археологічні знахідки різних епох:
трипільської культури, ранньозалізного віку, черняхівської та
давньоруської культур. Та справжньою сенсацією, яка понад півтора
століття не дає спокою археологам є знахідка ідола Святовида – єдина
знахідка такого рівня на території слов’ян.
У
річці Збруч, яка на той час була державним кордоном Австро-Угорської та
Російської імперій, посушливого літа 1848 року випадково виявили
кам’яну знахідку. Коли її кіньми витягли з води, то виявилось, що це
був добре збережений язичницький ідол: чотиригранний кам’яний стовп,
висотою 2,5 метра, був майстерно вирізьблений з усіх сторін. За
припущеннями науковців, він відображав світогляд давніх слов’ян – три
яруси рельєфних зображень: світ богів, світ людей, потойбічний світ.
Звичайно,
тлумачення минулого світогляду є справою загадковою та археологи взялися за дослідження усієї території Медоборів і виявили дуже цікаві
факти. Встановлено, що на території між Гусятином і Сатановом, у
давнину існував цілий язичницький культовий комплекс. Півтора століття
важкої праці археологів довели існування кількох городищ-святилищ на
Збручі: Богіт, Звенигород та Говда із селищами та могильниками.
Комплекс існував у Х-ХІІІ столітті, коли по Русі поширилось
християнство. Тому залишаються невідомими причини існування цього
язичницького комплексу у цей же час.
Коли
ми підходили до святилища на горі Богіт, де як вважають стояв
ідол-Світовид, був теплий літній день без жодного подиху вітру, навколо
– приємна зелень оточуючого лісу, долаючи крутий підйом угору,
помічаємо, що нас охоплює незвичне відчуття: за нами спостерігають.
Декому стало важче підніматися вгору, а дехто залишився. Коли
піднялися, побачили оточене валами місце капища та жертовник з кам’яним
п’єдесталом для ідола, знайшли кілька уламків давньоруської кераміки.
На цьому місці у процесі розкопок археологи виявили останки численних
людських жертвоприношень, притаманним лише головним святилищам.
Припускають, що святилища на Збручі прийняли на себе функції
ліквідованого князем Володимиром Великим у 988 році язичницького
святилища у Києві. Наукові дослідження тривають, але унікальність
Збруцького язичницького комплексу залишається безперечним фактом.
Сліди історії
Природні
умови Товтр сприяли будівництву фортифікаційних споруд. У середні віки
через горбисте пасмо проходив торговий шлях між Європою і Сходом, який
називався Чорним через те, що ним татари нападали на Поділля, забираючи
ясир. Для контролю над місцевими шляхами у XV-XVІІ
століттях збудовано фортеці у Збаражі, Заложцях, Скалаті. Збаразька,
мальовничо розташована на пагорбах Товтр-Медоборів, є найдавнішою.
Недалеко звідси знаходиться Замкова гора – місце будівництва першого
замку у кінці XIV cтоліття,
і гора Монастирок з Онуфрієвською церквою. Навпроти них – Бабина гора і
Довбушева з невеликою печерою. Легенди розповідають про численні
підземелля під старою частиною Збаража та хід від замку до монастиря
Бернардинів. Існування цих ходів дійсно має місце, адже у місті
періодично провалюються будівлі та просідає грунт.
За
пахучі трави, що буйно вкривали схили цих гір, за напоєні квітковим
нектаром долини, за щедрі врожаї меду, який тут добували, дістала ця
місцевість милозвучну назву – Медобори. Давня легенда доносить ще одну
версію походження назви: Меда і Бор – батьки юного героя Здобислава,
який врятував тутешній люд від темних сил – братів-Вітровіїв і
Дивогляда. Коли Здобислав наздоганяв останнього, той втікав під землею,
випинаючи з-під неї скелі. А там, де він зупинявся, щоб виглянути за
своїм переслідувачем, залишились провалля і печери.
Близько двохсот окремих гір-товтр нараховують дослідники, з-поміж яких чітко виділяються Нігинські та Сорочинські товтри, Вербецькі «Чотири кавалери», Кармалюкова гора та інші, овіяні легендами чи повір’ями. Одна із них, товтра «Бугаїха», є найвищою географічною точкою Хмельниччини. Колись помітили, що саме тут під час грози найчастіше б’ють блискавки і гримить. У давнину вважали, що це гнів богів, тому обожнювали дану гору і називали її «Богаїха». З часом назва видозмінилася на «Бугаїху».
Мандруємо
далі... Унікальність Товтр ще й у тому, що вони дають захист великій
кількості Червонокнижних рослин, які дійшли до нас через мільйони років
і зростають лише у цій місцевості.
Крутий скелястий рельєф, недоступний для активного втручання людини, а
тому створює чудові умови для збереження цієї рідкісної флори. Майже по
всій довжині Товтр можна зустріти квіти горицвіту весняного та
сон-трави, легендарної неопалимої купини, багатої ефірною олією, що
спалахує від запаленого сірника. Медобори гарні будь-якої пори року:
пахнуть різнотрав’ям навесні, буяють різноквіттям влітку, вкриваються
червоним кольором ягід шипшини, дерену, глоду восени, чарують заходами
сонця та оголеним скелястим «тілом» під час зимового сну.
Вони
залишають для нас ще багато історій, легенд та нерозгаданих таємниць. І
скільки сюди не мандруй, завжди отримаєш щось нове і цікаве...