Вітаю Вас Гість!
Пт, 04.10.2024, 19:44
Укр    Русс                           Головна | Реєстрація | Вхід
 

 

Статистика

Погода

Погода в Україні

Дошка оголошень




Мапа міста



  
 

Наша кнопка







<A href="//zbarazh.ucoz.com">
<IMG src="//zbarazh.ucoz.com/
knopka.gif"
width="88" height="31" border="0"
 alt="Збараж -сайт міста"></a>



 
 
 
 

Реклама

Тут може бути Ваша реклама


Випадкове фото

Форма входу

Візитка

Основні дані
КраїнаУкраїна
РегіонТернопільська область
Район/міськрада  Збаразький район
Код КОАТУУ 6122410100
Засноване 
1211
Статус міста з 1939 року
Населення  
13 053
Площа 7 км²
Густота населення
 1880.84 осіб/км²
Поштові індекси 47300—47304
Телефонний код   
+380-3550
Координати    49°40′ пн. ш.; 25°46′ сх. д.
Водойма     Гнізна

   
Відстань
Найближча залізнична станціяЗбараж
    
До обл./респ. центру
 - залізницею  24 км
 - автошляхами  22 км

       
Міська влада
Адреса     47302, Тернопільська обл., м. Збараж, вул. Б. Хмельницького,

Календар

Архів записів







План замку




Легенди Збаражчини - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 2
  • 1
  • 2
  • »
Легенди Збаражчини
MaksimДата: Чт, 28.05.2009, 11:18 | Повідомлення # 1
Полковник
Група: Администраторы
Повідомлень: 10
Нагороди: 2
Репутація: 10
Статус: Offline
Легенди нашого краю
 
MaksimДата: Чт, 28.05.2009, 11:28 | Повідомлення # 2
Полковник
Група: Администраторы
Повідомлень: 10
Нагороди: 2
Репутація: 10
Статус: Offline
Луб'янки

Недалеко Збаража, у долині річечки Самець, розкинулося старе як світ село Луб'янки. Люди оповідають...

Колись давно на місці села нашого pіс старий-престарий дубовий ліс У ньому від людського ока у зелені дерев заховалася хатиночка лісовика. А була в того лісовика донька. Йой, яка красна, як писанка. Де вона ту вроду взяла? Дівчина, як наливна груша. Бувало, чеше косу та як заспіває милим голосочком... Скільки хлопців сваталося до неї. Заходили й збаразькі, і скалатські, і зборівські, а вона ні та й ні, всім відмовляла. Батьки журилися, стали й тихенько докоряти lй.

А вона:

— Ще сі той не народив, щоб сі зі мнов воженив.

Якось в тих сторонах блукав козак. Десь мав бути з дніпрових степів, казали. Ото шукав він лісове джерельце. Бродив, коли чує спів дівочий, та такий милий. Пішов той козак на той голос і зайшов до лісовика на подвір'я. Як побачив красуню, став, мов заворожений. Дівчині також сподобався чорновусий парубок, і серце своє віддала йому. Поженилися вони і щасливо жили. Серед краси лісової та голубляться, та полюбляються, воркують, як ті горлиці сизокрилі. А від людського ока нічого не скриєш. Десь хто за малиною, хто за грибом лазить по лісі, хто води просив. І, знай, говорили:

— Ой гарно живуть, які файні полуб'янки, ще не бачили, щоб чоловік та жінка так любилися.

І стали називати те село Полуб'янки. А коли вже розрослося село, то стали називати Луб'янки. Ото від любові пішла назва нашого села.

--------------------------------

Записав 1954 р. А. П. МАЛЕВИЧ у с. Луб'янки Збаразького р-ну від М. ГЕВКО, 89 р.

 
MaksimДата: Нд, 31.05.2009, 20:12 | Повідомлення # 3
Полковник
Група: Администраторы
Повідомлень: 10
Нагороди: 2
Репутація: 10
Статус: Offline
Добриводи

У долині річки Ходорівки, між лісовими горбами Тoвтpів, лежить село Добриводи. Кажуть, що перша оселя була там, де є урочище Кримки. При в’їзді до села ліворуч підноситься стpімкa кaміннa гора. З-під неї б’є, аж переливається, джерело чистої, Аж синьої води, холодної і доброї на смак. За доброю водою сюди їздили аж зі Збаража, з Тернополя, возили нaвіть до Львова для ліків. Від доброї води йпішла назва Добриводи.

Коли ж пам'ятного літа 1649 року Богдан Хмельницький йшов з військом на Зборів через наше село, то зупинився біля джерела і з смаком пив. І усміхнувся, обтер вуса і сказав:

— Добра вода, рідко таку знайдеш. А вже назва вашого села така гарна, така гостинна, що гей. Хай на ваші Добриводи та йде добра доля...

— Дякуємо вам, великий гетьмане, за добрі побажання та за воленьку, яку нам принесли, — з поклоном загомоніли селяни.

Так Хмель благословив на добро наше село. Й нині люди згадують, що з криниці добриводської пив воду з козаками сам Хмель.

--------------------------------

Записав 1980 р. А. МАЛЕВИЧ у с. Добриводи Збаразького р-ну від О. ДЗІСЬ, 19 р.

 
MaksimДата: Чт, 04.06.2009, 22:41 | Повідомлення # 4
Полковник
Група: Администраторы
Повідомлень: 10
Нагороди: 2
Репутація: 10
Статус: Offline
Киданці Збаразькі

Зі старої легенди відомо, що там, де нині село Киданці Збаразького району, була чорна скала. Люди чогось боялися її, пов'язували цей дивний витвір природи зі злими силами і здалека обминали. Сталася навіть така пригода з одним хлопчиком-пастушком. Забрів він під гору і знайшов дуже гарний чорний камінець. Сховав його до кишені і вдома всім показував. Камінець був справді красивий, з різними кольоровими блискучими краплинами і дуже твердий. Малий біля стодоли бавився ним, але надійшла невелика хмарка, злегка почав накрапати дощ. Раптом вдарив гpім і вбив хлопця, спалив стодолу. Відтоді всі зрозуміли, що в тій скалі сидить зла сила,

І ще більше обминали її...

Коли татари знищили село Кут, а запорожці справедливо розправилися з ними, думали люди, що всі вороги загинули, але помилилися. Розповідають, троє молодих татар залишилися і заховалися десь за чорною скалою в непрохідни хлісах. Пастухи не раз бачили дим в тій стopoні. А згодом в навколишніх селах почали пропадати pізні речі. То полотно хтось вкраде, то кожухи, що сушились на сонці.

Згодом почали пропадати кoні та корови. Все приписувалося різним бандам розбійників, що після війни переховувались в лісах. Але коли одного дня в село з пасовиська не повернулись три дівчинки, всі зрозуміли; що то, мабуть, татари, бо нічні розбійники ніколи не крали людей. Плакали мaтepі, грозилися батьки і брати, але ніxтo не мав відваги йти поза чорну скалу. Літо видалося дощове, і всі хмари пливли понад Чорною скалою, і безперестанку бив там гpім. Люди думали, що то Бог карає тих тaтapів і що вони вже вбиті.

Минув деякий час. Розповідали, що вночі приходили невідомі жінки до священиків хрестити дітей. Чи то правда — хтозна. Священики, пов'язані присягою, ніколи про це не говорили. Помалу заспокоїлися люди, крадіжки стали рідшими, а над чорною скалою не втихали громи, і обходили її люди здалека. Але не такими були кутівці, жадали помсти за велике кладовище, де лежали їх діди, батьки, брати. Нащадки запорожців, вони не могли простити татарам. Розійшлися гінці селами з закликами йти на татар. Хоч і боялися чорної скали, але найшлися охочі. Вибралися в похід на кілька днів. Була середина літа, стояли безхмарні дні. Йшли мовчки, точніше, повзли, перерубуючи хащі, чагарі.

Незабаром на одній галявині вони побачили три людські оселі. Хати зложені невміло, наполовину з каменю, наполовину з дерева, якісь господарські прибудови (видно, для худоби), грядки з городиною. Людей не було, але видно, що все це покинуто недавно. Був нaвіть слід від воза чи гарби, але згодом загубився, коли месники вийшли на піщано-камінні схили Медоборів.

Ще раз оглянули покинуті хати і переконалися, що тут мусили господарювати жінки, і то наші жінки. Бо печі були подекуди складені по-нашому, виліплені червоною глиною, подекуди прикрашені білими квітками. В усьому був лад, який можуть дати працьовиті руки українки. Чи сaмі вони пішли, домовившись на пасовиську з татарами, чи були вони дійсно вкpaдeні — залишилося таємницею Медоборів. І тоді розлючені люди, пізнавши гіpкy правду, почали трощити ті оселі. Щоби каменя на кaмeні не залишилося там, де жили зрадниці свого народу. Спалили все, що тільки горіло, і великий вогонь піднявся над лісом.

Коли зовсім вирівняли те місце, старенький кутовець сказав: "Прийде весна, зaсіє ліс своє насіння на тій галявині, і за кілька poків знаку не буде від згарища. Але те місце на віки вічні буде зватись Покиданці, бо покинули татари свій край, пішли грабувати чужі землі, бо покинули дівчата свій рід, пішли з чужинцями. Горе всім, хто зрадить Батьківщину і свою Віpy".

І як якесь прокляття вимовив старий — почали збиратися гyсті чорні хмари, зробилося темно і тільки криваві блискавки перетинали небо. Дощ лив як з відра, а в чорну скалу били громи. Перелякані промоклі люди тряслися зі страху. Нараз здригнулася земля, почали падати в лісі дерева, а скала розкололася надвоє і повалилась десь у безвість.

Коли заспокоїлося і вщух дощ, встали перестрашені люди з землі, подякували Богу за рятунок і вирушили додому. А старого кутівця не залишала думка, що не випадково втікaли татари, стільки poків жили, а нараз втекли — хтось мусив їх попередити. Може, котрась мати, якій темної ночі дочка приносила татарського внука, може, священик, який неxoтів пролитої кpoві? Де вони пішли ті покиданці? Чи заховалися десь далі в скалах Медоборів? Чи пристали до якоїсь громади? Ніxтo не дасть на питання відповіді.

Минали десятиліття, минали віки, падали під сокирою ліси, щораз більше каменю вибирали люди з Медоборів. Довго село називалось Покиданці, сьогодні — Киданці, що на Збаражчині. Чарівне велике село.

От тільки жаль, що не вміємo ми зберегти свої Медобори — перлину нашої Тернопільщини. Тільки балачки, а діла як не було, так і нема. Мабуть, потрібно сьогодні, щоб з землі піднялася легендарна чорна скала і громами заговорила до глухих Медоборів.

--------------------------------

О. ОСТАП'ЮК.

 
XaMKaДата: Пт, 05.06.2009, 15:14 | Повідомлення # 5
Полковник
Група: Администраторы
Повідомлень: 13
Нагороди: 2
Репутація: 2
Статус: Offline
Базаринці.
...Саме село це немов передмістя Збаражу, його часто називали "Залузецьким передмістям"
назва місцевості не має досі загально прийнятого пояснення. Але без сумніву можна сказати, що вона походить від слова "базар". На території села, або недалеко від нього, видно, відбувалися великі торги, або базарі від того й назвали село Базаринці. В історичних джерелах Базаринці згадують вперше в 1649р. До села належав присілок Чорний Ліс, розміщений за 2,5 кілометри від Базаринців.

Іван Хрін.

 
  • Сторінка 1 з 2
  • 1
  • 2
  • »
Пошук: